Русини-українці як національна меншина у Словаччині є корінними жителями українського етносу Закарпаття, західна частина якого – Пряшівщина – нині є складовою частиною Словацької Республіки. Протягом сторіч як безпосередні сусіди, так і вони самі називали себе руськими, русинами, руснаками, угроросами, карпаторосами, малоросами, українцями. Проживали вони компактно в понад 270 селах у вузькій смузі на південному боці Карпат довжиною близько 350 км – від лівих притоків Тиси (Закарпатська область України) до річки Попрад на заході Пряшівського краю Словацької Республіки (на півночі ця область межувала з Лемківщиною у Польщі, де до акції “Вісла” теж компактно проживали лемки-українці).
Під тиском асиміляції кількість українців Словаччини постійно падає. Якщо в 1846 році руських (тобто українців було 187 321), то в останньому переписі 2011 року їх було вже лише 40 912 осіб (разом взятих русинів і українців).
Найбільш чисельною і представницькою організацією є Союз русинів-українців Словацької Республіки (СРУСР, членська база – біля 3 тисяч осіб). Голова Центральної ради СРУСР – Павло Боґдан. СРУСР організує такі центральні культурні заходи (як вони їх називають акції), як конкурсний огляд з художнього читання жінок-декламаторок “Струни серця” ім. Ірини Невицької, Фестиваль драми і художнього слова ім. Олександра Духновича в Пряшеві і Меджилабірцях, Фестиваль фольклору русинів-українців Словаччини в Камйонці, Свято культури русинів-українців Словаччини у Свиднику, пісенний фестиваль “На крилах мелодій” в Гуменному, Фестиваль духовної пісні в Снині, огляд народних пісень “Маковицька струна” в Бардієві і Пряшеві та “Не забудь свою колиску” (цикл 5 програм в різних місцевостях Пряшівського і Кошицького країв).
СРУСР видає газету “Нове життя” (виходить з 1951 року, головний редактор Мирослав Ілюк), щомісячний журнал для дітей “Веселка” (виходить з 1951 року, до 1968 року – під назвою “Піонерська газета”, головний редактор Іван Яцканин), Спілка українських письменників Словаччини видає літературно-мистецький та публіцистичний журнал “Дукля” (виходить з 1952 року, головний редактор Іван Яцканин).
У Свиднику діє Словацький національний музей – Музей української культури (така його тепер офіційна назва, директор Мирослав Сополига), працюють дитсадки з українською мовою виховання, основні (початкові) школи з українською мовою навчання та з вивченням української мови в Орябині, Ублі та Пряшеві. В Пряшеві працює середня школа (Гімназія ім. Тараса Шевченка, директор Ігор Андрейчак). Гуртки української мови працюють у Свиднику та Кошицях, діє Українська недільна школа в Братиславі. Українська мова викладається на кафедрі україністики філософського факультету Пряшівського університету, студенти навчаються за фахом переклад, славістика та академічна педагогіка.
У Кошицях при Регіональній раді СРУСР працюють Український народний аматорський хор „Карпати” та чоловіча співацька група “Поляна”. В Братиславі діють Словацько-українське товариство та Музично-драматичний ансамбль ім. Тараса Шевченка (працює від 1971 року). В русько-українських селах Пряшівського і частково Кошицького країв діє кілька десятків самодіяльних фольклорних колективів, співацьких гуртів та колективів народної художньої творчості.
З Кошиць йдуть радіо і телепередачі українською мовою.